В дитинстві мені завжди подобалося пісяти на незайманий чистий білий сніг і відчувати себе лазером.

Я малював хрестики, косі ноліки, літери всілякі і, звичайно ж, своє ім'я. Але я був маленький і на ОСТАПа мене не вистачало, тож на снігу залишалося незакінчене, незавершене ОС.

Коли я виріс, у моєму житті з'явилося ПІВО

І "вистачати" мене стало не лише на ім'я, а і на прізвище і на цілі речення.

Так потихеньку я і став на шлях письменника.